Ми повернули з полону майже 10 тисяч українців, — Андрій Юсов

Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України та заступник керівника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Андрій Юсов в ефірі Армія FM розповів про переговори щодо обміну полоненими, повернення цивільних із російської неволі, реабілітацію звільнених українців, роботу ГУР, російські спецслужби та замах на власне життя

— Як змінилися тактика і підходи ворога у переговорах про обмін полоненими? Що зараз є найскладнішим у цьому процесі?

— Найскладнішим залишається, як і від початку повномасштабного вторгнення, будь-яка комунікація з агресором і окупантом. Багато хто у світі, можливо, думає, що це якісь цивілізовані переговори партнерів, які посилаються на міжнародне гуманітарне право, Женевські конвенції і ще й чай п'ють при цьому. Насправді все не так.

російська Федерація нехтує міжнародним гуманітарним правом, перекручує його, маніпулює ним, і в багатьох випадках воно просто не працює. Там, де Міжнародний комітет Червоного Хреста мав би моніторити дотримання Женевських конвенцій, його досі не допускають до місць утримання українських полонених.

Відповідно, немає можливості перевіряти умови перебування, харчування, лікування та багато інших моментів. Ворог і надалі використовує тему полонених у пропаганді, в роботі спецслужб і під час інформаційно-психологічних операцій проти України.

Попри це, за період повномасштабного вторгнення проведено вже 78 обмінів. Україна та Координаційний штаб повернули з російської неволі 9 416 громадян — військових і цивільних. Але роботи ще дуже багато. Один із принципів нашої роботи і завдання, яке ставить Президент України та керівництво Координаційного штабу, — повернути кожного.

— Формула «всіх на всіх» реальна?

— Це стратегічне завдання, і ми обов'язково до цього прийдемо.

Є розуміння, що найімовірніше формат «всіх на всіх» відбуватиметься вже на тлі активного переговорного процесу і, можливо, зниження інтенсивності бойових дій.

Женевські конвенції передбачають повернення полонених після завершення бойових дій. Але Україна не чекала завершення війни. Паралельно зі звільненням територій та відбиттям російської агресії розпочалася активна робота переговорної групи.

Ми не чекаємо лише великого обміну «всіх на всіх». Є планові обміни, були домовленості у Стамбулі, був формат 1000 на 1000, є інші механізми. Кожного разу, коли є можливість повернути бодай когось — військових чи цивільних, — ми це робимо і будемо робити надалі.

— Чому повертати цивільних із російського полону найважче?

— Попри те, що Координаційний штаб називається штабом з питань поводження з військовополоненими, через варварський характер цієї війни окупанти масово захоплювали в полон і цивільних громадян.

Тому виникла потреба координувати також їхнє повернення. До цієї роботи залучені не лише представники ГУР, а й МВС, СБУ, Офіс Омбудсмена та інші складові сектору безпеки і оборони.

Основна складність полягає в тому, що сучасне міжнародне право фактично не має ефективного механізму для таких випадків.

Якщо щодо військовополонених хоча б формально існують Женевські конвенції, то цивільні — це фактично викрадені люди, які перебувають у заручниках терористів. Часто навіть без імітації будь-яких юридичних процедур.

Саме тому їх повертати набагато складніше. Але ми маємо розуміння, як діяти далі. І формула «всіх на всіх» передбачає також повернення цивільних.

— Як сьогодні побудована система реабілітації людей після російського полону?

— Напевно, правильніше говорити не про оптимізацію, а про створення цієї системи.

До повномасштабного вторгнення алгоритми, які існували, просто не могли впоратися з масштабом викликів. Майже 10 тисяч людей уже повернулися з полону.

Багато що довелося створювати фактично з нуля.

Працюють центри реабілітації. Після зустрічі звільнених людей, надання первинної медичної допомоги та обстеження розпочинається кількатижневий курс відновлення.

Паралельно з медичною допомогою та спілкуванням із правоохоронцями щодо інформації про інших полонених одразу починають працювати психологи.

Але найбільший виклик — це постізоляційний супровід після завершення реабілітації.

Травматичний досвід залишається з людиною назавжди. Тому завдання держави, громади, родини й суспільства — забезпечити постійну підтримку, насамперед психологічну.

— Як вдається балансувати між суспільним запитом знати правду і необхідністю зберігати військову таємницю?

— Все просто.

Ми кажемо: «Не можемо ані підтвердити, ані спростувати» — і баланс дотримано.

— Нещодавно правоохоронці запобігли замаху на ваше життя. Чому російські спецслужби хотіли ліквідувати саме вас?

— І зараз хочуть. Зрештою, не лише мене.

Російські спецслужби продовжують використовувати терористичні методи. Війна триває не лише на фронті, а й у глибокому тилу.

Вони вербують іноземців, намагаються використовувати громадян України з різною мотивацією. Їхнє завдання — дестабілізація ситуації в Україні.

У цих справах фігурувало не лише моє прізвище.

Хочу ще раз подякувати працівникам Національної поліції, іншим правоохоронним органам і співробітникам ГУР, які своєчасно відпрацювали.

Зараз виконавці перебувають за ґратами. Замість грошей отримали зовсім інші умови життя.

Це також звернення до всіх українців: будьте пильними. Якщо до вас звертаються з підозрілими пропозиціями або бачите щось небезпечне — повідомляйте правоохоронців.

Кожен українець сьогодні перебуває під загрозою російських ударів. А кожен військовослужбовець — потенційна ціль російських спецслужб.

— Казали, що кілерам обіцяли 100 тисяч доларів за ваше вбивство. Як відреагували на таку суму?

— Хотілося б більше, якщо чесно. (Сміється.)

До речі, в останньому випадку виконавці ще й торгувалися. Казали, що замало, треба доплатити.

Головне — сприймати це з гумором.

— Наскільки психологічно важко жити з усвідомленням, що на вас полюють?

— Це, звичайно, не додає спокою.

Але нікому зараз не легко.

Найважче нашим захисникам на передовій.

Кожен, хто там був — журналіст, медик чи волонтер — бачив очі людей, які місяцями тримають позиції.

Порівняно з ними ми тут перебуваємо у зовсім інших умовах.

Тому всім треба бути пильними.

Особливо тим, хто працює у сфері безпеки й оборони, виробництва, логістики чи волонтерства.

Необхідно уважно ставитися до цифрової безпеки, соцмереж і комунікацій.

І треба розуміти, що навіть після завершення активної фази війни така тактика ворога ще довго залишатиметься актуальною.

— Наскільки українці стали більш медіаграмотними порівняно з 2022 роком?

— Тут одночасно відбуваються два процеси.

З одного боку, цифровізація дуже зросла. Практично всі користуються смартфонами, соціальними мережами.

З іншого боку, далеко не завжди це супроводжується елементарними правилами інформаційної безпеки.

Йдеться як про контакти з російськими спецслужбами, так і про споживання неперевіреної інформації.

Фейки розлітаються дуже швидко.

Чим гучніший і безглуздіший заголовок, тим більше шансів, що люди повірять.

На жаль, не всі звертають увагу на джерело інформації.

Тому дуже добре, що існують такі майданчики, як Армія FM — перевірене й офіційне джерело інформації, якому можна довіряти.

— У чому головна сила Головного управління розвідки?

— У нестандартних, асиметричних підходах.

Ворог більший за нас територіально, має більше ресурсів і готувався до цієї війни роками.

Лише симетричними діями ми не змогли б його зупинити.

Приклад — ситуація на Чорному морі.

Завдяки морським дронам Magura спецпідрозділ ГУР Group 13 разом з іншими складовими Сил безпеки й оборони знищив приблизно третину Чорноморського флоту РФ, а решту змусив ховатися.

ГУР одним із перших почав переносити війну на територію держави-агресора.

Сьогодні ця стратегія масштабується і демонструє свою ефективність.

До цього додаються агентурна робота, інформаційна діяльність, аналітика, космічна та кіберрозвідка.

Усе це — один великий кулак Головного управління розвідки.

— Що найбільше деморалізує росіян?

— Для різних категорій росіян це різні фактори.

На фронті — це проблеми з логістикою, нестача пального, безглузді накази, жорстоке ставлення командирів до власних солдатів.

Багато хто підписував контракт, думаючи, що охоронятиме склад чи працюватиме водієм.

Натомість їх одразу відправляють у штурмові підрозділи.

Це стосується і найманців.

Щодо цивільного населення росії — тут працюють інші фактори.

Ми бачимо, як вони реагують на удари по нафтопереробних заводах і кричать: «А нас за що?».

Чим більше пересічні росіяни відчуватимуть наслідки війни, тим сильнішим буде внутрішній тиск.

— Який момент за час роботи в ГУР був для вас найважчим у комунікаційному плані?

— Для мене це був Маріуполь.

І вся комунікація, пов'язана з гарнізоном Азовсталі та початком роботи Координаційного штабу.

Будь-які військові теми — це одна історія.

А коли спілкуєшся з матерями, сестрами, доньками полонених — це емоційно найважче.

— Що допомагає витримувати таке психологічне навантаження?

— Ненависть до ворога.

І розуміння того, що наша боротьба справедлива.

Ворог має бути покараний.

— Яку новину ви найбільше мрієте одного дня оголосити?

— Напрошується новина про несподівану смерть путіна за різних обставин.

Думаю, увесь світ цьому зрадів би.

Але капітуляція росії теж підійде.

Як і вироки російським воєнним злочинцям за злочини проти України та українців.